Нехай його знає вся країна!Герой України Ігор Дикун – легенда оборони Ірпеня – розповів, як із побратимами і місцевими зупиняли наступ на Київ

Славнозвісне місто Ірпінь стало легендою у боях за оборону Києва. 

Мешканці та військові не здалися, завдяки злагодженій роботі та героїзму окремих солдатів. Серед них виявився і українець Ігор Дикун. Йому вдалося ліквідувати один із найважчих проривів на ірпінському фронті. 

Про це розповідає ТСН.

Ігор Дикун зумів зупинити пів сотні ворогів усього 2 пострілами і вижити.

Трапилося все наприкінці березня, коли російські війська зробили відчайдушну спробу взяти Ірпінь. Місто тримало оборону, завдяки неймовірному героїзму вояків. Серед них – 29-річний розвідник Ігор Дикун, який у найгарячіший день визначив фінал запеклого вуличного бою на околиці міста.

Проти танків воювали не тільки зі стрілецькою зброєю, але й з тими старими акумулятивними гранатами. Це ще зброя часів Другої світової. Зараз куди краща ситуація.

Каже військовий.

Але доля склалася так, що долю юнака вирішила та сама радянська зброя – з протитанкового гранатомета РПГ-у 7 він зупинив дві машини десанту.

Успіх досягається не кількістю, а якістю і бажанням перемогти. Бої точились за кожен будинок там і за кожну маленьку вуличку. Якраз той підвал, де ми ховалися, тут дверей не було, але саме приміщення хоча би дозволяло укритися від осколків.

Тут хлопці пережили найважчі обстріли, які інколи знімав на власний телефон.

Вони розуміли, що ми десь в цьому квадраті. Але де саме – вирахувати не могли, тому вели і хаотичний і частково прицільний вогонь.

Наслідки боїв на цих вулицях досі жахають, але Ігор помічає – відбудовуємось.

24 березня окупантам вдалося прорвати оборону і створити загрозу оточення.

Противник давив і з сусідньої вулиці згори, і з нижньої, і вийшли ніби кліщі. Всі підрозділи, а це 60 осіб, опинилися б тут зажатими. Боєць мені відкриває – вибігаєш, дві секунди приціл, постріл і тікаєш назад, ховаєшся від вогню. Противник зразу ж сюди почав вести вогонь, залишились пробоїни.

Побратим, який подавав снаряди, каже, у тій битві всі орієнтувалися на Ігоря. А для самого юнака це був дебют на війні. Пригадує, першу ціль Ігор лише підбив, рашисти сховали пошкоджену бойову машину і вже пізніше молодий боєць вистежить і таки доб’є її. А от друга десантна машина ворога під прикриттям піхоти прорвалась далі, Ігорю з командою довелося її переслідувати, перестрибуючи паркани. Взявши черговий бар’єр, Ігор наштовхнувся на ворожого кулеметника.

Він мене спостерігав, але він прийняв мене за свого, польський однострій однотонний з їхньою цифрою, і він не зреагував.

А далі був другий влучний постріл, яким вдалося знищити БМД і частину піхоти, яка прикривала її. «Ігор звів РПГ-7, вискочив на перехрестя, зробив постріл, і коли він повертався, була зворотня стрільба з автомата, і він отримав кульове», – пригадує побратим “Дракон”.

Колега позивним «Дракон» став для Ігоря рятівником, бо на місці, у розпал бою, перев’язав рани.

Ігор вдячний побратимам, а ще місцевим мешканцям, які просто дивували. «Тут сховатися не знаєш де, як правильно спрацювати, і тут за метрів 40 від тебе сидить чоловік на стільчику, курить сигарету і знаєш, що каже? «Може, вам відкрити будинок, в мене тут другий поверх, нормальна ділянка для обстрілу», – пригадує Ігор.

А от свої останні години в Ірпені Ігор пригадує погано. «Контузія, в мене лопнула барабанна перетинка і два кульові: дотичне поранення плеча і наскрізне поранення ноги», – розповідає боєць.

Тоді український поранених переносили до ліску, де їх евакуювали в бік Києва. Через два дні, трохи отямившись, Ігор дізнається – за оборону Ірпеня йому присвоєно найвищу нагороду.

«Містечко Борщів на Тернопільщині відоме своїми вишивками та борщем. Але віднедавна тут новий привід для гордості. Вперше в історії уродженець міста удостоєний звання Героя України», – кажуть місцеві.

Без перебільшення, про Ігоря тут знають всі і ним страшенно пишаються. Вдома героя зустрічають тітка та племінниця, обоє вимушені переселенці з окупованих районів Запоріжжя. Поки батько Ігоря за контрактом працює в Латвії, вони головні на господарстві. «Добивався свого, якщо він хотів, він мав таку ціль буквально в усьому, в будь-якій роботі», – розповідає тітка.

Його рішення піти служити родина зустріла з розумінням, а згодом виявилось – це покликання. «Він вирішив піти по контракту, і коли ввійшов в цю колію, він каже, що я без неї не можу», – кажуть рідні.

Нагорода змінила і їхнє життя. Медаллю пишається увесь Борщів, а сусіди вже планують перейменування вулиці. Племінниця Ігоря теж горда за свого дядька, розповідає деталі з боїв 2014 року, які не озвучив скромний Ігор. Вони потрапили в засідку, багато його побратимів загинуло в той момент, а він отримав поранення. Розумів, що його можуть взяти в полон, він вирішив взяти гранату, видьорнути чеку і підірватися, але він почув розмову ворога, що наші наближаються, і вирішив кинути гранату в них, щоб попередити, що тут хтось є», – розповідає дівчина.

Коли Ігор отримав нагороду і вперше повернувся до рідного Борщіва, його зустріли, як світову зірку. Друзі для військового стали справжнім тилом.

Ігор тепер командир.

Я від людей не вимагаю того, що не можу я. Якщо я не можу влучно стріляти, я не вимагаю цього від людей. Якщо я не можу подолати дистанцію, я не можу вимагати цього від людей. Яке я маю право вимагати від них те, чого не можу я?.

У роти фінальне злагодження, вже за кілька днів воїни поїдуть на схід. А там стане неоціненним бойовий досвід командира, героя України Ігоря Дикуна. Він знає, що у подвигу завжди кілька складових: підготовка, удача, сміливість і віра в перемогу.

Джерело: ТСН

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Verified by MonsterInsights