Пом”яніть Героя!”Рано синочку,ти на небо Ангелом злетів…Свої 20 будеш з Богом зустрічати..Як мало, сину, ти на світі жив, а горя мамі залишив багато…В 19 обірване життя..А як без тебе далі жити, сину?! Всі свої мрії, радість, майбуття,до тебе я поклала в домовину…..”
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, СИНОЧКУ…
Рано, на небо Ангелом злетів. Свої 20 будеш з Богом зустрічати. Як мало, сину, ти на світі жив, а горя мамі залишив багато.
В 19 обірване життя…
А як без тебе далі жити, сину?! Всі свої мрії, радість, майбуття,
до тебе я поклала в домовину.
Від сліз вже ріки
вийшли з берегів. Весною зацвітуть
без тебе вишні.
Кругом хрести й
молитви матерів
“Не забирай наших
дітей, Всевишній”…
Для мене в небі сонечка нема, моя душа тепер – це суцільная рана. Повертаюсь, думками щодня, я в минуле,
до свого Романа…
Допитливий, веселий
підростав. Хотів все
бачити, все чути, про
все знати. Сто запитань
в хвилину задавав, і
брався нам усе
допомагати…
В школу пішов, він там
усе встигав: уроки
вчити, на бандурі грати,
Історію України читав, футбол ганяти і гарно співати.
Займався боксом,
баскетбол любив.
До всіх привітний,
друзів мав багато.
В дитинстві мамі завжди говорив, що
він дуже військовим хоче стати…
Підріс, у школу
Кобзарів вступив. Рішучий, впевнений
в собі, завзятий.
Ти стільки всього встигнути хотів.
Був гордістю для
своїх мами й тата.
На байку їздив – вітер доганяв. Друзів і однодумців мав багато.
Все, що хотів, в цьому житті встигав. Мрія одна була – військовим стати…
Дивилася на тебе…
став стрункий.
Високий, мужній, впертий і вродливий.
Молилася за тебе,
сину мій, щоб був здоровий, мудрий і щасливий.
Контракт служити
в війську підписав.
Радів. Мрія збулася..
берет і берці. Ти щиру душу патріота мав, а Україна була в твоїм серці…
Ти в армії знайшов, оте…своє. Став командиром, дуже тим пишався. Та залишався
тим, ким завжди є.
Простий, відкритий і
не зазнавався…
Прийшла війна, кривавий в неї слід. Горіло небо. Ревіли гармати. Пішов і ти, синочку мій, на Схід, щоб Україну рідну захищати…
Дзвонив. Сміявся.
Добре все, казав.
Бо не зламати
козацької сили.
Спочатку, громом вдарило “пропав”.
А далі, вічним болем
в серце “Вбили”…
Тоді, навіки зупинився час. Просила, плакала,
благала тебе, сину!!!
Все найдорожче, що було у нас, вбили кати
й поклали в домовину.
Двадцять один було..
Тепер, життя в сльозах.
Сам Бог змінити щось уже не в силі. Тебе, Романе, обіймаю в
снах і плачу щодня
в тебе, на могилі.
Мені здається, ти десь є. Живий. Далеко і не можеш подзвонити.
В сльозах твої світлини, сину мій. Якби ж не та війна…міг довго жити.
Не приведеш онуків
мені в дім. І старість
не зустріну я з тобою.
Ти був, синочку, сонечком моїм, а став сльозами, болем і журбою.
автор Соломія Українець
